Зруйнована довіра
Два розслідування: свідчення військових про знущання в 225-му полку та хто конструював польсько-український конфлікт.
ЗНУЩАННЯ НАД ВІЙСЬКОВИМИ 225 ПОЛКУ
«Командиры, увага. По “своим” напоминаю — никаких своих не существует. Существует конкретно по рации запрос — “дозвіл на рух”. Все остальное — это противник. Все, что движется, — противник. Все, кто бегут с позиций, дезертиры — это тоже противник. Придерживайтесь этого правила. По своим, по бегущим несанкционированно… И, сука, утрымуйте рубежи, потому что так можна до Киева отступать. Поэтому отступать — отставить, сука».
Це — розшифровка аудіо, на якому людина з голосом, ідентичним голосу командира 225-го окремого штурмового полку (далі — 225-й ОШП) майора Олега Ширяєва, дає вказівку підлеглим вести вогонь по українських військовослужбовцях, які відступають із позицій без наказу.
Ширяєв у відповіді на запит авторки цього розслідування, Анни Калюжної, пояснив ці слова так:
«Мова йшла про правила переміщення військових різних підрозділів і способи координації, щоб розпізнати своїх. Оскільки ворог у війні часто вдається до того, що може переодягатися в український однострій і видавати себе за представників Сил оборони».
Проте, за свідченнями військових із різних напрямків, з якими поспілкувалася Анна, у 225-му ОШП командування системно знущається з військовослужбовців. Зокрема:
погрожують розстрілами і стріляють по своїх;
між штурмами військових утримують, як у тюрмі;
тих, хто «завинив», кидають у «ями», прив’язують до «дерева правди» і жорстоко б’ють.
Матеріали для цього розслідування Анна Калюжна збирала понад пів року. Опублікувати їх вона вирішила лише після того, як були вичерпані всі прийнятні для потерпілих непублічні способи донести інформацію до правоохоронних і контролюючих органів.
«ВОЛИНСЬКА РІЗНЯ»
Наприкінці 1990-х Україна й Польща намагалися будувати відносини за принципом «просимо пробачення і пробачаємо». Обидві держави визнавали трагедії минулого, але прагнули не дозволити їм визначати спільне майбутнє.
Сьогодні Волинська трагедія стала однією з найболючіших тем у відносинах між двома країнами. Вона впливає на політичні рішення, посилює взаємні претензії та формує ставлення українців і поляків одне до одного.
Цьому передували десятиліття політичних та інформаційних кампаній, у яких брали участь не лише історики, а й діячі та організації, пов’язані з Росією або залучені до поширення проросійських наративів.
«Здавалося б, саме Польща мала бути країною, де будь-які російські інформаційні операції приречені на провал ще на вході. Проте факти свідчать про інше», — говорить автор розслідування Андрій Гарасим.
За його словами, російський вплив часто залишається непомітним, оскільки відповідні наративи поширюють не російські посадовці, а місцеві політики, публіцисти, громадські організації та історичні ініціативи. Саме тому вони сприймаються не як зовнішня операція впливу, а як внутрішня польська дискусія.
«Російські спецслужби та пропагандистські структури подекуди розуміють польські суспільні слабкості не гірше, а інколи й краще, ніж самі поляки. І це становить загрозу не лише для Польщі, а й для України. Адже будь-яке погіршення українсько-польських відносин працює на користь Кремля», — наголошує Андрій Гарасим.
У цьому розслідуванні Андрій дослідив зв’язки між політиками, істориками, медіа, громадськими організаціями та російськими державними структурами й показав, як справжню історичну трагедію поступово перетворювали на інструмент політичного впливу.
До речі, це розслідування вже опублікували польською мовою у польському медіа. Якщо хочете поділитися ним із знайомими поляками — посилання тут.
На цьому у нас сьогодні все. На сьогодні інформації для роздумів точно вистачить. Бережіть себе!