СЛУЖБА НА ДОВГІЙ ВІЙНІ
Медицина у війську, складні ротації і нова війна дронів.
НЕ ЛИШЕ ПОРАНЕННЯ
«Дуже втомлююся, наче якийсь старий став», — розповідає 45-річний командир роти Олексій, який служить уже п’ятий рік.
До армії він бігав по 15 км і катався на роликах. У відпустці спробував знову, каже: «Ні спина, ні ноги не тримають».
Лікар-реаніматолог Андрій Борисенко пояснює: під час війни людина старіє швидше: «Жоден організм не розрахований на те, щоб роками воювати під постійними обстрілами, жити в промерзлих підвалах, спати по дві години на добу, носити на собі десятки кілограмів».
Таке навантаження поступово б’є по всьому організму: у військових болять спини й суглоби, загострюються хронічні захворювання, сипляться зуби, страждають легені, серце, травлення, нервова система. Мокрі ноги в дощ і холод можуть закінчуватися синдромом окопної стопи — від оніміння й набряків до пухирів і ризику відмирання тканин.
Проте проблема не лише в умовах війни, а й у тому, що система часто бачить здоров’я бійців тільки на папері.
«Я щодня заповнював півтора десятка журналів про здоров’я і “санітарне благополуччя”. І в них усе було ідеально: бійці здорові, щодня роблять зарядку, збалансовано харчуються і знають про профілактику хвороб», — розповідає колишній військовий лікар і експерт Правозахисного центру «Принцип» Максим Безрукий.
У реальності, за його словами, ці журнали часто не допомагають зрозуміти, що саме відбувається зі здоров’ям військових. Дані збираються формально: без зазначення віку, діагнозів і супутніх факторів. Іноді цифри просто беруться «зі стелі», аби вчасно надіслати звіт керівництву.
Як війна руйнує здоров’я військових і чому армії потрібна профілактична медицина — детально розбиралася журналістка Інна Гадзинська. Вона поговорила з десятьма військовими з різних підрозділів, зокрема трьома лікарями та бойовою медикинею.
МІЖ ПОГАНИМ І ЩЕ ГІРШИМ
«Люди з тилу запитують: “А чому вас не міняють?” — сумно посміхається командир роти. — Бо дорога туди і звідти — це вже окрема війна».
У мирному уявленні ротація виглядає просто: одні зайшли, інші вийшли. Майже як зміна на заводі: відпрацював, повернувся, відпочив і знову готовий працювати.
На фронті у 2026 році така логіка звучить майже як жарт. Проблема не лише в тому, щоб зайти на позицію, а й у тому, щоб повернутися з неї живим.
Передній край став майже прозорим: над ним постійно працюють розвідувальні коптери, FPV-дрони, тепловізійні «очі» й коригувальники артилерії. Будь-який рух — машина на дорозі, група людей між посадками, ноші з пораненим — усе може стати ціллю.
Саме тому командири часто опиняються між двома поганими рішеннями: залишити людей довше на позиції, де вони втрачають здоров’я, чи спробувати вивести їх, ризикуючи тим, що групу накриють на виході.
До цього додається й нестача людей. Якщо нової зміни немає, стара не йде. Залишити позицію просто так теж не варіант: якщо відійти навіть ненадовго, ворог може зайти першим, і повертати опорник доведеться новим штурмом.
Після скандалу з бійцями, про яких фактично забуло командування, головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський підписав наказ про обов’язкову ротацію з передка не пізніше ніж через місяць. Та на практиці все впирається в три речі: людей, небо і кілометри…
Чому ротації затягуються, як дрони змінили логіку виходу з позицій і чому аномалія поступово стає нормою — детально пояснює воєнний журналіст Олександр Шульман.
ПІЛОТ ЗЕНІТНОГО ДРОНА
Російський безпілотник можуть збити над Україною з відстані у сотні кілометрів. Один військовий запускає дрон-перехоплювач, а інший дистанційно веде його до цілі. Недавно це звучало як фантастика, нині — реальність нової війни дронів.
Халку 29 років. Він командир взводу БпЛА «Булава» Окремої президентської бригади ЗСУ. Ще пів року тому він не збив жодного ворожого дрона. Тепер на його рахунку — 200 знищених цілей, рекордні 23 російські безпілотники за добу і щонайменше два збиття на відстані близько 500 км від самого оператора.
Як українські військові збивають російські безпілотники на відстані сотень кілометрів, чому Халк каже, що у 90% таких двобоїв перемагає він, і коли українці за кордоном зможуть збивати ворожі БпЛА над Україною — розповідає журналістка Олена Кущенко.
ШУКАЄМО ЛЮДЕЙ У КОМАНДУ
Ми не тільки дата-проєкти можемо робити, а й меми. Ну, не ми, а наша Євгенія Дроздова — керівниця напряму журналістики даних. Тож якщо хочете до нас у команду, нижче — дві вакансії.
Тут треба буде не просто «моніторити соцмережі», а вивантажувати й аналізувати дані, досліджувати російські інформаційні кампанії і пояснювати, що це все значить, людською мовою.
А це — для людини, якій цікаво длубатися в наборах даних, ставити нестандартні питання до реальності й знаходити на них відповіді.
Дедлайн прийому заявок: 1 червня.
На цьому сьогодні все. До зустрічі!