Як ми шукали Остапа, зниклого в Росії
Історія життя і позбавлення ідентичності українського хлопчика з Херсонщини
Понад рік ми по крихтах збирали дані про українського хлопчика з Херсонщини, якого після повномасштабного вторгнення вивезли у Росію, де він став сиротою. Росія знищила його дім і вулицю, окупувала рідне місто, позбавила мови та батьківщини.
Щоб знайти та розповісти цю історію, ми створили інструмент, що поєднує алгоритми розпізнавання облич із багаторівневою ручною перевіркою. Але це далеко не все…
ІСТОРІЯ ОСТАПА
Це, власне, знайдений нами український хлопчик — Остап із Олешок на Херсонщині.
Ця ілюстрація створена на основі світлини хлопчика, зробленої його вчителькою 16 лютого 2022-го — тоді у школі святкували День національної єдності. Через вісім днів російська армія вторглася на територію України. Олешки опинилися у центрі активних бойових дій уже в перший день великої війни.
Навесні 2022-го діти на окупованій території закінчували навчальний рік онлайн. У цей період батько Остапа потрапив «на підвал» до окупантів. Ми не знаємо всіх деталей, але згодом він погодився переїхати разом із сином углиб Росії — до Нижнього Тагілу, за 2200 кілометрів від дому. Там вони отримали російське громадянство і квартиру.
У грудні 2023-го батько Остапа пішов з дому і не повернувся. Через кілька днів його тіло знайшли у лісі. Причину смерті влада не повідомляє. Остап, провівши ніч наодинці, вранці прийшов до школи і забив на сполох.
«Він був наляканий, звичайно, адже крім батька у нього не було жодних родичів», — розповіла місцевому телеканалу директорка російської школи, де вчився Остап.
Замість того, щоб повідомити про осиротілого хлопчика в українські органи влади і спробувати розшукати інших його родичів в Україні, росіяни віддали Остапа до дитячого будинку. Одна з родичок хлопчика, що мешкає на території Росії, стверджує: Остапа взяла під опіку його вчителька початкової школи.
ЯК МИ ШУКАЛИ ОСТАПА
Як розповідає заступниця головного редакторка та співавторка розслідування Інна Гадзинська, роботу над цією історією команда почала з технологічного кроку — наша NLP-дослідниця Наталя Романишин створила автоматизовану систему порівняння облич на основі ШІ. За допомогою цього інструменту порівняли 951 фотографію зниклих українських дітей із 41 039 зображеннями з російських та білоруських баз даних про усиновлення. Згодом, після кількох раундів ручної верифікації, ми отримали три стопроцентні збіги. Один із них — Остап.
Двоє інших дітей були з Херсонського дитячого будинку і вже фігурували у розслідуванні The Times про депортацію дітей, тому ми зосередилися на історії Остапа. Вона унікальна тим, що дитина стала сиротою вже на території Росії.
Другий етап — класична журналістика й OSINT: пошук інформації в українських та російських соцмережах, локальних чатах, медіа, Google, дзвінки родичам, сусідам, учителям (включно з тими, хто живе в Росії чи в інших країнах). Свідчення жителів із окупованих територій вдалося зібрати завдяки співпраці з херсонськими журналістами.
Паралельно працювали з командою зі швейцарського Neue Zürcher Zeitung, які додатково перевіряли кожен знайдений нами факт.
«Загалом ми провели десятки годин у дзвінках, звіряючи деталі й пояснюючи контекст. Це був новий досвід співпраці, але ми зрозуміли: наші внутрішні стандарти близькі до їхніх, оскільки ми мали всі скриншоти та записи розмов», — говорить Інна.
Також для цього розслідування ми:
використали супутникові знімки, щоб дізнатися, що сталося з будинком у Олешках, де раніше жив Остап;
консультувалися з юристами — з’ясовували, які є шанси повернути Остапа в Україну, і які зі знайдених фактів ми можемо оприлюднювати, не наражаючи хлопчика на небезпеку;
надіслали низку офіційних запитів, щоб зрозуміти, чому Остап взагалі опинився у базі зниклих, якщо його вивіз до Росії власний батько.
Велика частина зібраної інформації не увійшла до фінального тексту.
«Нам було критично важливо пояснити, де саме в цій історії є воєнний злочин, і наголосити: дітей, які ризикують назавжди втратити українську ідентичність, значно більше, ніж тих, кого Росія депортувала з дитбудинків. Це системне явище — і Остап став лише одним із його облич», — говорить Інна Гадзинська.
Будемо безмежно вдячні, якщо поділитеся цією історією у соцмережах!
Бережіть себе!