СЗЧ, черги, радянщина у пам’яті, світова наука й війна
Відповідаємо «Як?» і «Чому?» це відбувається
Вітання, друзі! Минулого тижня ми опублікували кілька глибоких досліджень й аналітичних матеріалів. Кожен із них — занурення у проблеми, для яких немає простих рішень.
ЧОМУ ВІЙСЬКОВІ ЙДУТЬ У СЗЧ
Пам’ятаєте, ми збирали історії військових, які самовільно залишили частину? Тоді з вашою допомогою нам вдалося отримати 128 відповідей. Заручившись експертизою соціологині Оксани Міхеєвої, ми проаналізували отримані дані, провели глибинне інтерв’ю з трьома військовими-СЗЧшниками та капітаном ЗСУ, який системно мав справу з людьми, котрі пішли в СЗЧ.
Результатом цієї роботи став матеріал, у якому ми максимально вичерпно (наскільки дозволяють отримані дані) описали основні причини СЗЧ.
Один із ключових висновків: до відпливу військовослужбовців часто призводить низький професійний рівень їхніх командирів. Водночас, деякі закономірності, які ми виявили, були вкрай несподіваними.
ПРОТИВНЕ СЛОВО «ВІЙНА»
Українські науковці помітили дивне явище: міжнародні журнали дуже неохоче беруть до публікації статті. За словами дослідників, з якими ми поспілкувалися, поки саботажем це назвати не можна. Водночас вони розповідають, що їхні наукові статті зі згадками про війну довго рецензують, а потім висувають вимоги, які нереально виконати.
Що відбувається у міжнародній науці нам розповіли дві науковиці — докторка біологічних наук Анна Куземко та кандидатка географічних наук Наталія Іванова.
БЕЗ ГРАНІТУ, РАДЯНЩИНИ І НЕСМАКУ
Поки у містах і селах будують меморіали, що нагадують радянські сірі гранітні пам’ятники, українські митці та активісти пропонують сучасні рішення для вшанування героїв. Чому ж традиційні монументи не працюють і як створювати пам’ятники, що спонукають до глибшого осмислення історії?
Щоб знайти відповіді на ці питання, наша журналістка Валерія Павленко зібрала зразки успішних сучасних меморіалів, а також поспілкувалася з соціологами й архітекторами, які доступно пояснили, чому Україні потрібен новий підхід до збереження пам’яті й чому його досі немає.
«ЧЕРГИ ― ЦЕ ПРОСТО ПЕКЛО»
Ми поспілкувалися з двадцятьма людьми, які намагалися оформити документи у держустановах. Деякі з них стояли в черзі по 2510 хвилин ― понад 40 годин! Водночас були й такі, які розв'язували питання за годину-дві навіть попри постійні повітряні тривоги.
Які держустанови найбільш часозатратні, а які ― найменш, чому? Відповіді на ні питання ви знайдете у нашій інтерактивній «Анатомії черг».
Дякуємо, що читаєте! Якщо вам подобається наша розсилка, поділіться нею з друзями й порадьте їм підписатися на нас!